Тендітні воскові квіти у вінку приховують більше, ніж здається. Їхня історія почалася далеко за межами України й поступово стала нашою весільною традицією.
Європейські віяння
Головним джерелом натхнення для появи та поширення воскових прикрас в Україні стала мода на флердоранжеві вінки, яка прийшла до нас з Європи наприкінці ХІХ ст.
Флердоранжевий вінок — це весільна прикраса з ароматних білих квітів апельсинового дерева, відомих як флердоранж (від фр. fleur d’orange), яка символізує дівочу чистоту і молодість.
Особливої популярності він набув після весілля британської королеви Вікторії у 1840 році, яка використала вінок із живих квітів апельсинового дерева на своєму весіллі. Її вибір одразу ж започаткував модний тренд серед наречених Вікторіанської епохи.
Майстри почали шукати можливості якось відтворити і скопіювати королівську прикрасу. Більш коштовні аналоги робили з перламутру, а ті, хто не міг собі дозволити розкоші, – з воску чи парафіну, які дозволяли реалістично імітувати ніжні білі квіти флердоранжу.
українськА адаптація
Досить швидко західні модні тенденції дісталася і до України. Тут воскові вінки стали органічним доповненням і альтернативою традиційним вінкам із живих квітів, успадкувавши європейську весільну символіку чистоти.
При цьому слово «восковий» не завжди коректне, адже більшість таких вінків виготовляли не з чистого воску, а зі стеарину чи парафіну. Додатково для виготовлення використовували дріт різного діаметру, папір (білий або кольоровий), фольгу, деревну стружку, тканини, намистини, нитки та клей.
У селах зазвичай були одна-дві жінки, які робили такі вінки на замовлення. Якщо ж майстринь не було, вінок купували на базарі, в іншому селі чи в місті. Відомі також випадки, коли воскові вінки виготовляли черниці при монастирях.
На сьогоднішній день техніка виготовлення воскових вінків на території України (зокрема на Поділлі) визнана елементом нематеріальної культурної спадщини.
Процес створення воскового вінка був і залишається дуже кропіткою справою, що потребує багато часу і неабиякого терпіння. Приблизний алгоритм дій наступний:
Спершу розтоплюють до рідкого стану парафін. Готують потрібної довжини дріт або нитки, на яких будуть формуватися маленькі восковички – основні елементи воскового вінка, ті самі брості.
Шляхом багаторазового занурення в парафін на кінці кожного окремого дротику поступово наростає, нашаровується маленька восковиця. Коли попередній шар парафіну застигає, дротик знов занурюється. І так повторюється допоки восковичка не сягне необхідного об’єму. Уявіть: інколи потрібно до 20 таких повторів, а інколи навіть більше. І це тільки для формування однієї маленької бруньки, а їх в певних вінках може бути і до п’ятисот!
Також декілька разів провосковуються попередньо зроблені з паперу квіти і листочки.
У фіналі всі елементи майстриня збирає в готовий вінок.
Традиційно після весілля вінки тримали на чільному місці: за образами, у вінчальній іконі або ховали на дно скрині з посагом. Саме тому, до нас дійшли ці зразки в дуже гарному стані, незважаючи на досить крихкий матеріал. Та яке б місце молода не обрала, вона зберігала оздобу, як святиню, бо вірила в силу і енергетику цього весільного атрибуту.
